ГОЛОВНА СТОРІНКА  
   
ЧИТАЛЬНЯ

bigmir)net TOP 100
 






  ПУБЛІЦИСТИКА


НЕСТЕРПНА ЛЕГКІСТЬ ЧИТАННЯ
 
Катерина ПАНЬО

КНИГИ ТА МОНІТОРЖахлива звичка — зазирати через плече до чужої книжки в метро. «Ме­ні хотілося вірити, що Візі спочатку поїхала до Зурбагана». Ага, Олександр Грін. Третій том, якщо не помиляюся. Дівчина поруч закрила книжку (то який усе-таки том?) і сховала до сум­ки. Чимала така торбинка — окрім Гріна там іще, мабуть, багато чого поміститься. «А в сумці «модерній» впритирку лежать Пельмені, Єсенін, робочий халат». Що ж, один лише Єсенін — чи навіть Грін — не надто громіздкий вантаж. Я от коли їздила під час нав­чання на дуже великі відстані, брала із собою по дві «книги для читання» — на випадок, якщо одна закінчиться раніше, ніж дорога, а ще, якщо все-таки захочеться почитати іншу. Мої студентські сумки більше нагадували тюки «човників»... Спроба перейти на дам­ські ридикюлі була поєднана із захопленням мініатюрними або принаймні малоформатними книжками. Не прижилося. Мініатюрні книжки трапляються дуже рідко. До того ж дивно це — підбирати літературу за форма­том книги, а не за змістом. Що ж, я книжковий хробак. Чарівні дамські сумочки, розраховані на невеличку косметичку, великий гаманець і мале-е-есенький мобільний телефон, принесені в жертву пристрасті. Удар по імід­жу жінки, завданий черговим томом формату ін-фоліо, з яким не можеш розпрощатися навіть у метро, можна витерпіти досить легко. Але що робити із життєвим простором? Звичайна квартира не здатна вмістити моєї воістину величезної читацької душі. До речі, ще у мене є чоловік. Він анітрохи не кращий.

Похід до книгарні — рана в серці. Річ не в тім, що хочеться всього. Навпаки, після півгодинного огляду полиць нічого не хочеться. Я не вмію купувати книжки. Себто, я не стану купувати книгу лише тому, що вона, скажімо, виходить у серії, з якої я вже кілька купила. Навіть ім’я автора для мене не є достатнім аргументом, аби розщедритися. А прогортати таку кількість новинок, щоб обрати, нарешті, бодай щось, забракне здоров’я. Адже, бачте, новинок дуже багато. Єдине, що виправдовує для мене купівлю книги, — мисливський азарт. Діз­натися, що вийшла така-от книжка. Ні, що вона тільки готується до друку. І ось, вона вже вийшла. І має от-от потрапити на прилавки. Вистежити її. Настигну­ти. Схопити. А потім поставити на полицю вдома і не торкатися ще кілька місяців, поки не перестануть тремтіти пальці. Але, правду сказати, останнім часом полювання дедалі рідше вдається. Чи то рідше стали виходити настільки бажані книги. Чи то кураж трохи втратила.

Радше останнє. Коли це почалося? Коли мене спіткала війна форматів і після нетривалого і досить млявого опору я здалася в полон. Соромно зізнаватися, але противник, який атакував у мені книжкового хробака, у значенні людини гутенбергової культури, зробив кілька пропозицій, від яких я не змогла відмовитися. Ні, річ не в тім, що я тепер змогла собі дозволити нарешті перейти на маленькі дамські сумочки — деякі процеси незворотні. Втім, значно приємніше, коли лямка не врізається в плече, при тому, що книг у мене із собою... Та скільки завгодно!

Компактність електронного читацького рішення — не єдиний, а може, й узагалі не основний аргумент у цій «суперечці форматів». Про приємну вагу фоліанта в руках можна казати зі значно смаковитішим прицмокуванням, аніж про «юзабіліті» чергового «гаджета». Але книга стає дедалі більш проблематичною покупкою. Не тому що дорого. Тому що безглуздо. Що пропонує мені книгарня? Те, що створив автор/перекладач, прийняв видавець, схвалив ринок. Я купую певну книгу, тому що мені фактично не залишили вибору. А якщо я не згодна з видавничою політикою (найчастіше — звичайна смаківщина), «реаліями ринку» (нібито об’єктивна реальність), читацькою (чи навіть — страшно писати — інтелектуальною) модою? Не кажучи вже про те, що є величезний пласт закордонної літератури, котра просто проходить повз нас через те, що наш видавець не бачить сенсу перекладати її для нас. Ринок, бачте, не готовий «схавати». Про появу імпортних оригіналів на наших прилавках можна й не мріяти — якщо це, звісно, не черговий «Гаррі Поттер». Якщо ж вам спаде на думку спробувати купити книгу в закордонному інтернет-магазині, ризикуєте втратити принайм­ні сон на якийсь час. А можливо, і гроші — назавжди.

Мені подобається користуватися онлайновими бібліотеками. Так легко знайти те, що потрібно, і відразу почати читати. Просто на робочому місці. Про похід до «живої» бібліотеки пам’ятаєте? Спочатку нишпорите в каталозі, потім робите замовлення. Можливо, його виконають. А якщо ні, то хвилин за 40 ви дізнаєтеся, що весь цей час витратили даремно. Звісно, Інтернет теж не гарантує цілковитого і беззастережного задоволення всіх моїх читацьких примх. Та коли розчарування настає швидко, воно не є настільки нищівним. Окрім того, тут більше «суміжного» простору. Себто, тут я можу випадково «зачепитися» за книгу, котра просто опинилася поруч із шуканою. Звісно, якби мене пустили до бібліотечного книгосховища... Та невтаємниченим, як відомо, там не місце. А от у віртуальних бібліотеках невтаємничених немає. Так само як вахтера, гардеробниці й потреби стояти в черзі за кавою.

Окремо про те, що є там і тільки там, — ті тексти, які публікуються лише в електронному вигляді. Треба зазначити, багато дурні. Та хіба її менше серед опублікованого на папері? Втім, перспективи «інтернет-видавництва» досі неозорі. Поки намагаються розібра­тися з такою інтимною галуззю, як авторське право. Та це для мене як для читача — пищання комара порівняно з труднощами, пов’язаними з організацією інформації. Ви колись бачили нормальний інтернетівський самвидав? Дідько ногу зломить. Гірше за книгарню, хіба що ноги збивати не доводиться. І хоча після кількох пробних запливів перестаєш губитися, як мала дитина посеред Шанхая, хочеться якихось більш-менш чітких путівників у цих лабіринтах переважно незнайомих імен.

Інтернет — узагалі цікавий виклик для літератури. Про це час­то говорять у контексті копірай­ту — але це плоско. Тобто зрозуміло, чому саме в цьому контексті — грошове питання. Проте Інтернет дає простір для принципово нових методів організації текстового простору. Взяти хоча б блоги — ви можете собі уявити цей жанр у вигляді видрукуваної книги? Можете, звісно, але ж убого виходить, правда? Зрештою, як «стара інформаційна технологія» у вигляді друкарського верстата змінила культуру, зробивши її в повному сенсі книжною, об’єднавши саме з книгою наші мізки, так і «нові інформаційні технології» здатні запропонувати нам щось подібне.

Загалом, таке враження, що всі раціональні докази на боці електронного формату книги. А проте культура книги, гадаю, не поступиться позиціями занадто швидко. Ірраціонального геть не завжди легко позбутися. Навіть навпаки. Річ у тім, що книга дає задоволення. Як процес написання тексту від руки — півмертвий феномен «паперової» культури. З деяких пір моя перша оцінка з письма почала викликати у мене напади сміху — це була, між іншим, двійка, і тоді, у першому класі, було зовсім не смішно. Та й у наступних класах мій почерк викликав у вчителів істеричний стан і ставав причиною нескінченних нотацій на тему «як так можна писати, ти ж дівчинка...» Відтоді моя статева приналежність не змінилася. З почерком стало ще гірше. Але кого це обходить? Адже я вже давно не пишу від руки. Хоча перехід «на новий формат» і тут спочатку викликав у мене відторг­нення. Ковзання пера по аркушу паперу, поступове заповнення білого простору моїм неповторним (дарма, що геть нерозбірливим) почерком. Є в цьому своєрідна творча магія. Точно так само, як у процесі гортання книги. Хоч що кажи, шурхіт сторінок, вага тому, відчуття, коли погладжуєш пальцями палітурку, — все це складові любові до книги. А звичка робити нотатки на полях! Деякі книги нізащо не здам до бібліотеки, попри те, що маю електронних «двійників», — просто тому, що їхні сторінки густо всіяні нотатками. Думками читача. Вони наївні, але, безперечно, додають цінності книзі.

А запах! Хіба можна порівняти пахощі книгосховища із запахом новенького ноутбука?

Так, я погодилася, здала макулатуру, завантажую в «пальму» штук по 20 нових книг за раз. Та чому досі не можу покинути звичку зазирати через плече людині, котра читає в метро книжку? Олександр Грін. Третій том. Все ж таки, здається, третій. Ні, я невиправна.


E-text — Pro

Електронний текст є компактним. Мільйон томів можна розмістити в кількох кубічних дециметрах, заповнених жорсткими дисками чи DVD.

Електронний текст є операбельним. Якщо ви забули, в якій книжці з домашньої паперової бібліотеки читали той чи інший фрагмент, віднайти її буде непросто. Знайти певні слова чи вирази в електронній бібліотеці будь-якого розміру — справа максимум хвилин. Пошук термінів, словосполучень, ідей чи плагіату перетворюється з каторжної роботи на просту й нетривалу операцію. У текстах можна залишати необмежену кількість закладок чи приміток.

Електронний текст є зручним для розповсюдження. Якщо хтось запропонує вам віддати йому всю вашу паперову домашню бібліотеку, то отримає лише озвучені підозри у проблемах із психікою. Якщо хтось захоче всю вашу електронну домашню бібліотеку, йому, за умови вашого доброго настрою і ставлення, знадобляться хіба що кілька DVD-дисків.

Електронний текст можна майже миттєво і майже задарма доставити до користувача, якщо з останнім є електрозв’язок. Книжкові інтернет-магазини значно спростили процедуру купівлі та отримання книжки, але електронні тексти розповсюджуються іще легше. Приклад тому — онлайнові бібліотеки та файлообмінні мережі. Центри розповсюдження електронних текстів в Інтернеті можуть покривати всі свої видатки виключно банерною рекламою, водночас користувачі можуть створювати власні структури для обміну текстами фактично з усім світом.

Електронний текст збільшує ефективість «самвидаву». Розмістити свої тексти для вільного доступу в Інтернеті простіше, ніж видрукувати повноцінний наклад.

Електронний текст є оптимальною формою збереження рідкісних видань. Якщо у вільному доступі є бодай одна електронна копія, то «взяти» її може необмежена кількість охочих.

Електронний текст є екологічним. Шкода для довкілля від виробництва кількох сотень грамів металу та пластику для носіїв електронного тексту будуть значно меншою, ніж від виробництва сотень кілограмів целюлози та кілограмів друкарської фарби, потрібних для збереження аналогічного обсягу інформації в паперовій формі.

E-text — Contra

Електронний текст незручно читати. Комп’ютерні монітори змушують сидіти практично непорушно. Монітори ноутбуків, хоч і дають більшу свободу, зазвичай менш якісні і теж мають багато обмежень щодо місця і способу читання. Монітори КПК дають максимум свободи, навіть порівняно із книжкою — але вони невеликі. Окрім того, рефлективне зображення (сформоване відбитим світлом — як на папері) краще сприймається, ніж трансмісійне чи трансфлективне (яке виникає внаслідок «підсвічування» символів джерелом, схованим позаду). До двох останніх типів належать майже всі сучасні монітори.

Електронний текст у руках домашнього користувача зберігається менш надійно, ніж надрукований на папері. Несамохіть стерти файл легше, ніж ненароком викинути книжку. Вихід із ладу жорсткого диска чи «нечитання» компакт-диска трапляється частіше, ніж пожежі чи повені на книжкових полицях. Строк життя магнітних носіїв є меншим, ніж строк життя паперу, пергаменту чи різьбленого каменя. Проте легкість створення резервних копій дає змогу досягнути цілком достатнього рівня надійності.

Електронними текстами складно торгувати. Зважаючи на легкість копіювання, користувачі не поспішають купувати те, що можна отримати задарма. Пропрієтарні формати, які містять захист від копіювання, створюють багато додаткових проблем легальним користувачам і дуже слабко рятують від нелегалів. Незважаючи на очевидні переваги читання з екрана для користувачів, незацікавленість книговидавничої індустрії у випуску електронних текстів дещо обмежує їхній обіг.

КНИГОЛЮБИ, ЗДАТИ МАКУЛАТУРУ!

Тарас ПАНЬО

Попри всі переваги електронного тексту, є в нього один принциповий і неминучий недолік, від подолання якого цілком і повністю залежить «світле електронне майбутнє». Для читання електронного тексту, хоч як крути, потрібен посередник. На сьогодні таких посередників є багато й різних. Але, вочевидь, жоден з них іще не наблизився до ідеалу.

Спресовуючи мільйони сторінок у кубічні сантиметри, пересилаючи їх за кілька секунд на тисячі кілометрів тисячам адресатів, електронні пристрої все ж таки поки що не здатні забезпечити найважливіше — комфортне читання. Хоча декотрі з них до цього впритул наблизилися.

Всерйоз розповідати про читання зі звичайного настільного монітора якось незручно — ну хто ж його не бачив? Проте зафіксувати ключові моменти, які дають змогу порівняти його з кращими і зручнішими «читалками», вочевидь, варто.

Головною і, власне, чи не єдиною перевагою настільного монітора є його «всенародна наявність». Скрізь, де стоїть стаціонарний комп’ютер, — а таких в Україні все ще більшість, попри швидке здешевіння ноутбуків — біля нього височить (а якщо старий, на електронній трубці — то й «широчить») монітор. І оскільки він усе одно є, то більшість читачів починають своє знайомство з електронними текстами саме зі звичайного монітора. Чимало з них на цьому знайомство й закінчують. Роздратовані головним болем, «піском» в очах і ще півдесятком химерних больових симптомів, вони урочисто проголошують себе вірними адептами «книжкової культури», а отже, монітори — це не для них.

Ще однією невеликою перевагою у плані зручності та безпеки читання є власне перехід моніторів від електронно-променевих трубок до моделей на рідких кристалах. Навіть якщо абстрагуватися від міфічної «радіації», яку випромінювали на користувачів старі монітори (і від якої рятували густі посадки колючих кактусів), то читати з «пласких» моніторів таки зручніше. Відсутність мерехтливої «розгортки», котра особливо добре проявлялася під так само мерехтливими лампами денного світла, є реальною перевагою

Натомість перелік недоліків такого читання значно довший — і теж загальновідомий. Нерухоме сидіння перед монітором перманентно напружує і, як наслідок, втомлює спинні та шийні м’язи. Далеко не завжди хочеться і можеться читати сидячи за столом. Причому за одним і тим самим столом. Будь-яке джерело світла чи блискуча поверхня за спиною створюють полиски. Роздільна здатність сучасних моніторів далека від «читацького» ідеалу. Неправильно підібрана яскравість, контрастність та світлова температура створюють додаткові проблеми. Окрім того, читати з вікна текстового редактора чи браузера з «лівосторонньою прокруткою» у ролі основного механізму навігації по тексту не надто зручно.

Частину цих недоліків нескладно виправити. Для зручнішого читання існує десяток більш-менш зручних спеціалізованих програм — «читалок». Більшість із них намагається перетворити екран монітора на сторінки звичайної книжки. Себто малює оті самі сторінки на екрані, заповнює їх текстом із вибраного файла і забезпечує можливість «гортати» сторінки, розміщувати закладки, писати нотатки тощо. До того ж вони вміють запам’ятовувати, де закінчилося читання, і в момент наступного запуску видають бажану сторінку.

Особливо просунуті програми-«читалки» вміють ще й міняти кольорову температуру та яскравість/контрастність монітора. Робиться це, знову ж таки, з метою наблизити характеристики електронного зображення до «паперового», адже зазвичай монітори дають значно «блакитніший» білий колір, надто яскравий і контрастний. Зниження яскравості не перешкоджає сприйняттю чорно-білого тексту і помітно зменшує втомлюваність очей.

Проте жодна програма, зрозуміло, не вплине на такий «родовий недолік» настільних систем, як потреба прямо сидіти за столом, піддаючи непотрібним випробовуванням усі органи — від очей і до місця, де може виникнути «королівська хвороба». Тут на допомогу можуть прийти оті самі «швидко здешевілі» ноутбуки.

У такій простій і не вельми ресурсоємній справі, як читання, вони майже нічим не відрізняються від настільних систем, за винятком одного — їх можна носити із собою. З ними зазвичай можна лежати, за бажання — стояти, їздити на дачу і почуватися «мобільною людиною». Програми-«читалки» можна використовувати ті самі, що й на настільних системах.

Вибираючи ноутбук «для читання» — якщо хтось може собі дозволити ноутбук виключно для читання, — є сенс звернути увагу на дві речі. Насамперед — це якість екрана. Інколи, з метою подовжити час можливої автономної роботи ноута, виробники йдуть на нездорові компроміси між енергоспоживанням дисплея і якістю зображення на ньому. В інших випадках компроміси породжує бажання виготовити комп’ютер із мінімальною собівартістю. У будь-якому разі, перш ніж щось купувати, бажано добряче все роздивитися, а в оптимальному варіанті — і почитати з півгодини під здивованими поглядами «сейлзменів».

Іще одна «дрібничка» має велике значення для охочих почитати не за столом. Річ у тому, що в деяких ноутбуків відведення тепла здійснюється через вентиляційні отвори в днищі. І якщо ноутбук покласти на щось м’яке — коліна, спідницю чи ковдру — повітря в отвори проходити як слід не зможе. Що викличе перегрів і можливі великі проблеми з електронною начинкою у найкращому випадку, і з голими колінами чи ковдрою і пожежниками — у найгіршому. Тому слід підбирати ноути з «боковою» вентиляцією або принаймні зі змішаною.

Проте якщо говорити про зручність і мобільність читання, у ноутів є більш ніж серйозні конкуренти. Ідеться про кишенькові комп’ютери — КПК. Навіть їхніх не вельми потужних процесорів цілком достатньо для комфортного читання. До того ж читати можна не тільки сидячи чи лежачи, а й, наприклад, і стоячи в черзі чи спускаючись на ескалаторі в метро. Навіть у набитих маршрутках люди примудряються не відриватися від улюблених книжок, хоча це вже й екстремізм. Адже на наших дорогах і з паперу читати не дуже корисно для здоров’я.

Відносно невеликі, на три-чотири дюйми, екрани кишенькових комп’ютерів насправді дають змогу читати доволі комфортно — тримаючи пристрій однією рукою і, у разі вдалої ергономіки, навіть гортаючи сторінки одним пальцем тієї ж руки. Автономність у КПК істотно вища, ніж у ноутбуків бюджетного класу. Ціна, зрозуміло, нижча. Ще однією приємною перевагою КПК є можливість читати, приміром, у темній спальні з невеликого і добре підсвіченого екрана, не заважаючи сну довколишніх гулом вентиляторів чи клацанням клавіатури, які неодмінно супроводжують користування «справжнім» комп’ютером.

Читати можна навіть з відверто бюджетних моделей КПК (як із Palm, так і з Pocket PC) — аби лиш екранчик був достатньо якісний. До речі, у зв’язку з остаточним переходом компанії Palm у нішу комунікаторів, залишки «традиційних» КПК від Palm, навіть колишні топові моделі, тепер можна придбати за цілком прийнятною ціною. А загалом, вибираючи КПК для читання, слід, окрім студіювання інтернет-джерел, ще й потримати пристрій у руках і подивитися на екран наживо. Жодні технічні характеристики, тестування і порівняння не замінять специфічного тактильно-візуального досвіду. Зрозуміло, що все сказане про КПК стосується також і смартфонів, ціни на які, принаймні в Україні, усе ще залишаються явно завищеними.

До речі, читати книжки можна не тільки зі «смарт» — а й зі звичайного телефона, якщо той під­тримує JAVA. Існують спеціальні програми, які конвертують книжки на комп’ютері і результат завантажують у мобілку — хоча, залежно від моделі телефона, можуть виникати найрізноманітніші технічні проблеми. Але читання з мобільного телефона, хоч як крути, задоволення екстремальне — навіть якщо вдається налаштувати технічну частину. Маленький дисплей із зазвичай невисокою роздільною здатністю породив чимало жартів щодо «заглядання в замкову шпарину», а потреба часто й енергійно натискати на джойстик, аби перегортати сторінки, кількість непристойних жартів подвоїла. Замість джойстика можна, звісно, користуватися і автопрокруткою — але під час читання в транспорті чи в людних місцях, де телефоном зазвичай і замінюють книжку, це дуже незручно.

Ще одним альтернативним пристроєм для читання книжок може стати, хоч як це дивно, ігрова приставка Sony PSP. Відносно великий, кольоровий та яскравий екран, можливість використовувати карту пам’яті Memory Stick, доволі-таки приваблива ціна у тисячу з хвостиком гривень роблять цей прилад цікавим вибором для електронного бібліофіла. Невисока ціна пояснюється тим, що продаються ці прилади, за деякими даними, дешевше від собівартості, а прибуток приносить продаж ігор на спеціальних дисках хитрого пропрієтарного формату.

Читати з повністю зарядженої PSP можна близько п’яти годин, а якщо зменшити частоту про­цесора — то й трохи довше. Іс­нує як мінімум одна програма з високою функціональністю і здатністю читати кирилічні тексти. Звісно, для її запуску на нових версіях приставок потрібні певні маніпуляції, пов’язані з обмеженнями, що їх фірма Sony наклала на запуск сторонніх програм. Проте якщо ви купуватимете PSP в Україні, вам усе розкажуть або навіть за невелику платню зроблять так, що будь-які функціональні обмеження приставки згинуть як поганий сон.

Проте в цій діжці меду є, на жаль, не одна ложка дьогтю — і майже увесь він потрапив на екран приставки. Річ у тому, що чималих розмірів монітор має роздільну здатність 480х272 і текст на ньому виглядає менш чітко і контрастно, ніж на екранах якісних КПК. Себто читати можна, до того ж доволі довго — але легеньке «мило» по краях літер, вочевидь, безслідно для очей не минається. Складно сказати, що тут є причиною — роздільна здатність чи технологія виготовлення дисплеїв. Проте факт залишається — якщо в процесі ігор чи перегляду відео PSP вас цілком задовольнить, то процес читання текстів усе ж таки видасться менш комфортним. Хоча якщо комусь кортить мати «іграшки» і «читалки» в одному флаконі — то ігрова приставка Sony PSP однозначно є найкращим вибором.

Окрім усього переліченого, існують іще й спеціалізовані пристрої, створені суто для читання. Вони навіть називаються «електронними книжками». Найперспек­тивнішим напрямом їхнього розвитку сьогодні вважають пристрої з екранами на так званому «електронному чорнилі». На відміну від звичайних екранів, де зображення формується рідкокристалічною матрицею, підсвіченою ззаду яскравими лампами чи світлодіодами, ці екрани «працюють», як і звичайний папір, у відбитому світлі. Медики кажуть, що таке зображення значно менш шкідливе для наших органів зору. Крім того, яскраве світло, яке «вбиває» зображення на будь-яких традиційних екранах, «електронному чорнилу» йде тільки на користь. Іще однією сильною стороною «електронно-чорнильних» екранів є те, що енергія для них витрачається тільки в момент «перегортання сторінки», себто формування нового зображення, а не на безперервне підсвічування, як у дисплеях звичайних. Тому пристрої, створені за такою технологією, можуть відтворити до 10 тисяч сторінок на одному заряді акумулятора.

Крім усього, читати з «електронно-чорнильного» екрана надзвичайно зручно, і очі втомлюються значно менше. Розмір екрана «електронної книжки», зазвичай із діагоналлю 14—18 сантиметрів, теж видається оптимальним.

До речі, Україна у виробництві книжок з екранами на «електронному чорнилі» хоч і не попереду всієї планети, але в десятку явно потрапляє. Річ у тому, що одна з українських компаній спільно з китайським партнером-виробником налагодила виробництво і збут електронних книжок за цінами, істотно нижчими від загальносвітових. До того ж пристрої достатньо успішно продаються — «у народ» пішло вже з десяток тисяч «примірників». Що й не дивно — у силу химерної торгової політики видавництв і книготорговців паперові книжки на периферії України купити не так просто. Додавши до цього «перманентно беззахисний» копірайт, можна припустити, що за умови належної маркетингової політики український ринок може «спожити» не десяток, а кілька сотень тисяч таких пристроїв.

Щоправда, для цього українським виробникам «електронних книжок» доведеться ще чимало попрацювати. Попри цілком достойну якість «заліза», програмне забезпечення українських електронних книжок вимагає певної «комп’ютерної кваліфікації», що може завадити їх виходу на широкий ринок.

Сьогодні ще складно сказати, що саме — КПК, «електронні книжки» чи легкі «субноутбуки» стануть універсальним пристроєм для читання. Та й чи виникне такий «універсальний пристрій» взагалі — чи й далі преференції «електронних бібліофілів» будуть рівномірно розсіяні серед докорінно різних пристроїв. Зрозуміло одне — у паперу з’явилися сильні конкуренти, які цілком реально можуть боротися з ним на масовому ринку. Звісно, за кількадесят років у когось виникне ностальгія за живим папером сторінок — але з тим уже нічого не вдієш. Перейшли ж колись із пергаменту на папір — а пергамент, погодьтеся, на доторк був іще приємніший. Головне, щоб хотілося читати — а решта докладеться.

Вперше опубліковано у газеті "Дзеркало тижня"
 
При передруці - гіперпосилання на "Жабу" обов'язкове