Термін «файлообмін» уже років сім як став звичним для «професійних» піратів, сисадмінів та іншого навколоайтішного люду. Проте далі «вузьких кіл» техноло­гія особливо не йшла. Цьому заважали не надто зручні програми-клієнти, настроювання та ефектив­не користування якими вимагало специфічних знань. «Злети і падін­ня» західних файлообмінних мереж не давали змоги користувачам обрати для себе оптимальний варіант — тільки-но знайдеш щось до душі, як його швиденько прикриють борці за чистоту авторського права. І найголовніше — задороге і повільне з’єднання з Інтернетом надійно стримувало численних користувачів від файлообмінної спокуси.

Проте сьогодні все змінюється. Народжуються і мужніють українські та російські торент-трекери, розростаються за рахунок нашого брата західні гіганти. Складається враження, що «процес пішов».

Першим і основним чинником, який штовхає український «посполитий люд» до файлообміну, є здешевіння Інтернету — і в столиці нашої Батьківщини, і, потроху, в обласних та районних містах. На сьогодні в Києві мегабайт інформації, закачаної з Мережі, коштує в окремих провайдерів від половини до двох копійок. За чималу, але не катастрофічно високу платню (200—250 грн. за місяць) можна придбати безлімітне з’єднання із задовільною швидкістю.

Зрозуміло, що люди, які купують «безлімітку» чи тарифний план на 10—20—30 гігабайт на місяць, мають намір користуватися не тільки електронною поштою. Навіть для інтернет-ігор з участю багатьох користувачів, «Скай­пу» та порнографічних картинок на додачу — масштаби явно завеликі. Єдиний ресурс, який може легко споживати такі (і більші) обсяги трафіка, — це закачування відео та програмного забезпечення.

Не виключено, що саме здешевіння Інтернету нарешті здійснить давню мрію правовласників (закордонних) та правоохоронців (українських) і завдасть серйозного удару по «вуличних» продавцях неліцензійних фільмів та програм. За умови, що вартість «закачаного» CD вже зараз становить від 3 до 10 гривень, втрачається будь-який сенс ходити щось шукати на вбогих піратських розкладках. Тим паче що фактична монополізація ринку піратської медіапродукції кількома російськими виробниками призвела до різкого падіння і якості, і асортименту цього товару. Можна звичайно припустити, що тут є заслуга правоохоронців, але заважає один момент. Якщо вдалося відловити піратів з артхаусним, колекційним і класичним кіно, то чому на половині станцій метро ввечері стоять молодики з останніми «продуктами життєдіяльності» Голлівуду? На них що, рознарядки не було?

Вартість мегабайта на піратсь­кому DVD зазвичай іще в три-пять разів нижча, ніж при закачуванні з мережі. Але з диких кіноколекцій «12-в-одному» дивитися можна в кращому разі третину, так що одне на одне і виходить.

Звичайно, отримавши можливість викачувати щомісяця ту саму гору недорогих гігабайтів, користувачеві найпростіше не морочитися з хитрими «обмінними іграми», а тихо й мирно качати музику, кіно й програмне забезпечення з відповідних файлосховищ. Деякі з провайдерів навіть заводять на сайтах рубрику «Корисні посилання», де публікують адреси «піратських складів», ненав’язливо натякаючи користувачам, навіщо їм може придатися велика кількість трафіка.

Такий варіант безумовно привабливий — можна тільки брати інформацію, а в файлообмінниках її треба ще й віддавати, — проте має й істотні мінуси. По-перше, оперативність — найсвіжіших фільмів, як у «вуличних піратів», тут шукати не варто. По-друге — залежність від загальних смаків. Якщо кортить «серійного Голлівуду», мультфільмів радянських і західних, ну і, в кращому разі, аніме — то в піратських файлосховищах вас чекає щастя. Якщо ж вас цікавить класика кіно початку двадцятого століття (яка, до речі, уже й не «піратська» зовсім — а вселюдське надбання), музика раннього Середньовіччя чи якого-небудь Мессіана — то шукатимете її у звичаних файлосховищах довго і, головне, безуспішно. Інша справа — торрент-мережі. Певна річ, і вони завалені мейнстримом — але з огляду на колосальну кількість користувачів, кожен з яких має право публікувати свою інформацію, імовірність знайти щось рідкісне істотно зростає. Хоча гарантій, звісно, і тут ніхто і ніяких не дасть.

Але найвужче місце традиційних файлосховищ — це здатність (чи, радше, нездатність) «роздавати» велику кількість інформації. Адже «вихідний канал» сервера ділиться у певній пропорції між отримувачами інформації з нього. І якщо замість звичайних десятки клієнтів одночасно приходить тисяча, то швидкість передачі для кожного з них падає в сотню разів. Звичайно, «канал» можна розширювати, але навряд чи це розширення встигатиме за зростанням числа охочих долучитися до мистецтва з допомогою широкосмугового Інтернету. У торрент-мережі все навпаки: чим більша кількість людей «обмінюється» файлом — тим вища швидкість, бо кожен, хто взяв бодай один-два відсотки інформації, у той самий момент починає ці відсотки роздавати. Для прикладу — один із дистрибутивів Linux’а з «рідних» серверів компанії-розробника у перші дні після виходу «роздавався» зі швидкістю 20—25 кбіт на секунду, а у файлообмінних мережах швидкість легко доходила до 400.

Незважаючи на недобру, і почасти заслужено, славу піратського притулку, файлообмінні торрент-мережі є на сьогодні чи не найзручнішим інструментом поширення великих обсягів інформації в мережі. А як саме використати цей інструмент — кожен вирішує для себе сам. Залежно від гостроти докорів сумління і національних особливостей судочинства.

Вперше опубліковано у газеті "Дзеркало тижня"