ЖАБА

Наприкінці ХХ століття, останнє десятиріччя якого було позначено небаченим сплеском релігійних конфліктів і непорозумінь в Україні, пристрасті трохи вщухли. Конфлікти не були вичерпані, але втратили той запал, який першу половину 90-х постійно призводив до загострень у суспільстві, а часом – до порушень громадянського миру. Кінець 90-х пройшов під гаслом „стабільності”, яке мало як позитивний, так і негативний компоненти – з одного боку, межконфесійні конфлікти майже перестали призводити до відкритих силових протистоянь, закінчився період активного і неуникно конфліктного перерозподілу майна, взаємних відлучень. З іншого боку, конфлікт, що так і не був вичерпаний, перейшов у латентну форму – він жевріє і готовий у будь-яку мить спалахнути з новою силою, якщо хитка рівновага буде порушена. Окрім цієї „прихованої погрози”, ситуація усклднюється тим, що самі церкви перейшли до нових методів боротьби – відмовилися від виступів на площах і звернулися до ідеологічних методів протистояння. Союзи між певними політичними і церковними силами існували і раніше. Але наприкінці минулого століття вони набули більш менш чітких ідеологічних рис. Успішність чи неуспішність церкви в реалізації її намірів – політичних, інституційних, соціальних – потрапила у залежність від того, яку саме ідеологічну нішу вона займає, з ким її поділяє. Політичні сили, в свою чергу, активно розігрують „церковну карту” – ситуація конфесійного розмаїття дає можливість вибрати відповідного союзника. Створення церковно-політичних союзів має один відчутний мінус – воно не тільки підтримує, але доволі часто загострює міжконфесійні протистояння, додаючи до суто церковних протиріч протиріччя ідеологічні, значно зрозуміліші сучасному українському громадянину – виборцю і вірному. Який, в свою чергу, і сам починає сприймати релігію і церкву швидше як ідеологічний комплекс. Ідеологія починає визначати не тільки соціальну, але й релігійну чутливість. Можна вважати, що на початок ХХІ ст. українська церква (незалежно від конфесійного показника) дрейфує до надмірної ідеологізації.

У запропонованій роботі розглянуто деяки методи, до яких вдаються українські політики та державні службовці, втягуючи конфесії у політичні протистояння, а також наслідки, які мали ці дії для становища трьох православних і греко-католицької церков України протягом 1999 – початку 2004 р.р.